Від вертепу до
сучасної сцени

Театральне коріння Житомирщини

Місто, що ніколи не було театральною столицею, але відчуло на собі всі великі театральні течії

Житомир — одне з небагатьох міст, де вже на початку ХІХ століття існували театри в загальнодоступних спеціальних приміщеннях. Центром Волинської губернії місто стало у 1804 році, а на теренах сьогоднішньої Житомирщини діяли й кріпацькі театри — зокрема, у маєтку поміщика Ільїнського в селі Романові.

Ініціатором і спонсором став волинський губернатор М. І. Камбурлея, який створив напівпрофесійну трупу. У репертуарі переважали комічні опери та драми, ставили п'єси Д. Фонвізіна, В. Капніста, І. Котляревського та Г. Квітки-Основ'яненка. У 1842 році театр згорів.

Пам'ятною подією стали виступи Айри Олдріджа, який двічі — у 1865 та 1866 роках — відвідав Житомир і грав «так сильно, що в залі плакали, не соромлячись сліз».

Попри високі ціни, глядачів не бракувало. Житомирській публіці найбільше подобався «Шейлок». Трагедію повторено тричі. Два рази з аншлагом даний був «Отелло». журнал «Антракт», 1866

На житомирській сцені почав свій творчий шлях актор і антрепренер Микола Синельников. 22 листопада 1883 року трупа М. Старицького (режисер М. Кропивницький) розпочала тут гастролі «Наталкою Полтавкою», показували «Доки сонце зійде — роса очі виїсть» і «Глитая» зі славетною Марією Заньковецькою. Навесні 1902 року приїхала об'єднана трупа корифеїв: Кропивницький, Заньковецька, Садовський, Саксаганський, Карпенко-Карий.

Вертепна традиція

Складовою театрального життя Волині традиційно був і театр ляльок. Він, найімовірніше, прийшов на українські землі наприкінці XVI ст., а візитівкою українського лялькового мистецтва став вертеп, найбільш поширений у другій половині XVIII ст. Особливо — у добу занепаду Києво-Могилянської академії, коли її вихованці ходили з вертепом містами й селами, заробляючи на життя й несучи в народ ідеї Г. Сковороди та своїх учителів.

Шлях до професійного театру

• 1920-тіУ місті працюють «червоні» петрушкарі та вертепники, газети друкують тексти агітаційних лялькових вистав.
• 1924На гастролі приїздить «Революційний вертеп» Межигірського художньо-керамічного технікуму. Актори разом з художником Є. Сагайдачним вчать житомирян робити вертепну скриню, ляльки й тіньові силуети — у місті з'являються власні вертепи.
• 1930Постанова про організацію професійних театрів ляльок у кожній області України.
• 1931Всеукраїнський показовий ляльковий театр з Харкова показує в Житомирі свої експериментальні вистави: за два місяці гастролей — 65 вистав і 23 150 глядачів.

Саме ця традиція — живий зв'язок між народним вертепом і професійним лялькарством — закладена в ДНК Житомирського театру ляльок, одного з найстаріших в Україні.

Школа Леся Курбаса

Засновниці театру — учениці найвидатнішого українського режисера XX століття

Зінаїда Пігулович — засновниця

У 1922 році Зінаїда Олександрівна вступає до театру «Березіль» і присутня на зборах, де проголошують його створення. Виконувала у виставах гімнастичні трюки й карколомні сальто, входила до режисерської лабораторії Курбаса. Ймовірно, саме у курбасівському «Жовтні» (1922) з ляльковими інтермедіями «Жовтневого Петрушки» вона вперше вчилася грати лялькою.

У 1931 році очолює театр ляльок при Київському ТЮГу, а в 1934-му її переводять до Житомира — «підіймати мистецтво на периферії». Допомагали директор драмтеатру Ф. Гамалій та актриса М. Склярова, теж учениця Курбаса, яка у вільний час їздила з Петрушкою по дитсадках. Вона й стала першою директоркою ще не існуючого театру.

Пігулович підготувала акторів із молоді драматичного театру, перенесла свою виставу — про охайність і гігієну, на замовлення Наркомздраву — і паралельно вела заняття з ляльководіння та сценічного руху. В архіві театру збереглася деталь: вистави були безкоштовні, актори — «безкінні», а весь реквізит носили в мішках.

Війна і відродження

Під час окупації Житомира театр евакуювали до Казахстану, в місто Шевченко. У серпні 1944 року, після визволення, театр ляльок відкрив сезон виставами «Як Гітлер чорту душу продав» Є. Сперанського та інтерактивною для наймолодших «Гусеня» Н. Гернет. Очолила його ще одна учениця Курбаса — Тетяна Нікітіна-Станіславська: навчалася в Харківському Муздрамінституті, проходила практику на сцені «Березоля», працювала в театрі «Молодар» разом із чоловіком, березільцем Миколою Станіславським.

Вперше зроблено спробу наукового аналізу творчої діяльності Житомирського театру ляльок під кутом розгляду його режисури… Доповнено дослідження з теми носіїв «березільського» методу в театрі ляльок України Нікіта Перцев, ХНУМ ім. Котляревського, 2023

Доба Олександра Фоміна

Актор, якого обставини зробили режисером, директором і педагогом

Олександр Федорович Фомін — родом з Єнакієвого. У Харкові юнаком бачив вистави «Березоля», а в 1937 році вступив до Харківського театрального училища. Художнім керівником його курсу був Трохим Ольховський — учень Леся Курбаса: етюди на імпровізацію, «клоунада», мімодрами «на стани з перетвореннями», а ввечері — масові сцени на березільській сцені поруч з Мар'яненком і Крушельницьким.

З 1940 по 1946 рік — в армії, у фронтових творчих бригадах: грав і на передовій, і в лазаретах. Після демобілізації — артист естради Житомирської філармонії.

• 1951Призначений директором театру ляльок. Театр має лише три кімнати на першому поверсі філармонії — у тій самій будівлі на вул. Михайлівській, 7, де працює й нині.
• 1952Стає художнім керівником.
• 1956Домагається переведення на режисерську посаду. Перша вистава — «Горбоконик» за П. Єршовим.

Більшість вистав гралися на виїздах по селах і містечках області. До глядачів їхали на підводах, часто йшли пішки, несучи скриньки й мішки з ляльками, ширмою та реквізитом. Вистави були здебільшого ширмові — з тростинними ляльками та ляльками-рукавичками.

Знакові постановки

Фомін виніс зі школи Ольховського прийоми ексцентрики, клоунади та мімодрами — і переклав їх на тіло ляльки. Професійних лялькарів тоді не готували (перша кафедра театру ляльок відкриється в Харкові лише у 1973 році), тож акторів він набирав і виховував сам.

Олександр Федорович говорив, що актор — це чарівник, що створює казку. Справа не в зовнішньому блиску амуніцій, а у внутрішньому багатстві чарівних виявів душі. актриса Тамара Янко

Учні Фоміна

• Олександр Васютинський
• Ян Вассерман
• Олександр Даниловський
• Людмила Костриця
• Тамара Янко

Мова сцени

Перші режисерки театру, вихованки Курбаса, ставили вистави українською. У повоєнний період трупу змусили поділити на дві групи — україномовну та російськомовну. Актриса Тетяна Соловйова згадувала, що Фомін на пробах просив покликати маму двома мовами, «якби вона була десь у полі». У 1970–80-х репертуар уже на 90% складався з російськомовних вистав, і прибирати їх почали лише після 2014 року.

Людмила Онищенко

Драматична режисерка, яка обрала ляльку

До театру ляльок Людмила Онищенко була актрисою та режисеркою Житомирського музично-драматичного театру ім. І. Кочерги. Зацікавлена багатогранністю лялькового мистецтва, вона перейшла працювати до театру ляльок і з 1974 по 1988 рік була його головною режисеркою. Працювала кропітко: довгий «застільний період» давав акторам змогу розібрати всі задачі.

Запрошені режисери

У 1970–80-х театр почав запрошувати постановників з інших міст — актори вчилися працювати в різних стилях і методах. «Лісову пісню» Лесі Українки поставив драматичний режисер В. Савченко: актор і лялька грали разом без ширми, ляльок створила художниця Людмила Середа — авторка ляльки Катрусі з телепередачі «Катрусин кінозал».

Візитівкою театру на фестивалях стали «Казки Чуковського» Бориса Азарова з Криму — балет «Муха Цокотуха» і опера «Крадене сонце» в одній виставі. Зайнята була вся трупа — 12 акторів. Балетмейстерка Людмила Котляренко спершу ставила танець акторам, а потім його переносили на ширму: одну тростинну ляльку вели троє — голову й тіло, руки, ноги.

Юрій Тарасенко

Режисер, який вивів актора з-за ширми

Експерименти

• «Всі миші люблять сир»Оживлення предмета: мишами були шахові фігурки з мишачими вухами, носами й хвостами. Сценографія Олександра Трачишина — в стилі сюрреалізму.
• «Леся та Ведмідь»Власна п'єса Тарасенка: юнак освідчується дівчині через гру ляльками і дає їй змогу змінювати хід сюжету — інтерактив задовго до моди на нього.
• «Весела квампанія»Тарасенко заохочував місцевих авторів писати для лялькового театру — так житомирська письменниця Марія Пономаренко написала чотири п'єси. Жабенята Квапеть і Квамить — мімічні ляльки-мапети з відсиланням до «Маппет-шоу».
• «Сонечко всередині»П'єро обриває собі нитки й починає жити сам. Для цього Жегунова вигадала гібрид — «петрушкову маріонетку». Музику написав Сергій Мисечко.
• 2014«Матінка Хурделиця» відкриває 79-й сезон: пересувна шарманка-балаган і портретні ляльки Сергія Соловйова.

Лялька на телебаченні

У 1990-х Тарасенко з дружиною, актрисою Антоніною Тугас, створив на житомирському телебаченні програму «Школа незвичайних наук» — професор Знахідка й дракончик Коша вчили дітей пожежної безпеки. Вийшло понад сто випусків. Для гумористичної програми «Побрехеньки» він вигадав і створив діда Грицька Теревенька, який став її символом.

Сергій Єфремов і академічний статус

Запрошений майстер, чиї вистави підняли професійну планку трупи

У 1996 році театр очолив Віталій Стрєльцов. Театр був не в найкращому стані, а вистава «Котигорошенко» зазнала невдачі на вінницькому фестивалі «Подільська лялька». Стрєльцову порадили запросити Сергія Єфремова (1938–2016) — одного з перших професійних режисерів театру ляльок в Україні, першого президента Українського центру UNIMA, засновника Хмельницького та Київського муніципального театрів ляльок, автора близько 180 вистав. На постійну роботу прийшла й художниця Валентина Жегунова — так склався творчий тандем.

Єфремов завжди працював разом із дружиною, заслуженою артисткою України Елеонорою Смирновою: він ставив мізансцени, вона працювала з акторами над емоційністю, точністю руху та «голосом» ляльки. Його вистави розраховані на сімейний перегляд — цікаво і дітям, і дорослим.

Дон Жуан грається людьми, як дитина ляльками, не розуміючи, що й сам є лялькою в руках життя та смерті з аналізу вистави, Н. Перцев

Також Єфремов поставив у Житомирі «Принцесу на горошині» (художниця Віра Задорожня) та «Гіньйоль в Парижі» — з Єлисейськими полями й Ейфелевою вежею на задникові. Головна думка всіх його вистав — добро понад усе.

Техніки лялькового мистецтва

За роки роботи театр освоїв майже весь спектр систем ляльок

Нове покоління

Фестиваль, запрошені режисери і актори, що стали постановниками

На початку XXI століття трупу поповнили молоді професійні актори — Костянтин Мілько, Михайло Ткачук, Віктор і Дарина Гущини, Олег Яценко, Руслан Прокопчук, Руслана Новікова, Катерина Іванова, Тетяна Фрайденбергер. Трупа працює двома групами — «Юність» і «Майстри».

У 2011 році директором театру призначено Сергія Мисечка — один із перших молодих директорів серед театрів ляльок України. Він довго працював у театрі звукооператором, а як композитор і далі пише музику до вистав. Разом із Юрієм Тарасенком заснував фестиваль театрів ляльок «Світ ляльок», театр більше гастролює, а на постановки запрошують режисерів з усієї України: О. Кузьміна, О. Іноземцева, А. Солоняка, О. Кожевнікова, Т. Полякову, О. Лубенця, В. Білецьку.

• «Язиката Хвеся»Режисер Андрій Солоняк, інсценівка Надії Паладій. Кум-лялькар провчає балакучого млинаря виставою в виставі; планшетні ляльки, народні танці й тіні. Стала візитівкою театру в роки війни.
• «Всі миші люблять сир»Нова версія Олександра Кузьміна — «сирний мюзикл» за мотивами «Ромео і Джульєтти». Остання сценографія Валентини Жегунової в театрі.
• 2021Уперше — вистава для дорослих за Шекспіром: «Хамлет» у постановці Нікіти Перцева. Трагедія в першій дії, балаган — у другій, де Гамлет перевтілюється на Панча.

Театр у час війни

Як і у 1941-му, театр не зупинився

24 лютого 2022 року театр перейшов у простій. Десять працівників виїхали за кордон, багато акторів роз'їхалися Україною, двоє провідних — Костянтин Мілько та Руслан Прокопчук — пішли до ЗСУ.

Наприкінці літа 2022-го театр поступово запрацював. Грали в бомбосховищах, виїздили з програмами на дитячі майданчики; найчастіше — «Пригоди Каштанчика» Сергія Єфремова. Власного укриття театр не має, тож під час тривоги глядачів проводять до найближчого. Анонсувати покази вдавалося хіба на два-три дні вперед.

Залишилися на сцені

• Дарина Гущина
• Віктор Гущин
• Олег Яценко
• Лада Андрусенко
• Катерина Іванова
• Тетяна Фрайденбергер
• Михайло Ткачук
• Олександр Кондратович

Вистави для дітей у час війни — не розвага. Це стійкість, збереження нормальності й виховання покоління, яке знає: краса і добро перемагають.